Аптека оригинальных препаратов

Поиск препарата

АВЕЛОКС, р-р инф. 400 мг фл. 250 мл

Производитель:  Bayer Schering Pharma (Германия)
Основное действующее в-во:  моксифлоксацин
Условия отпуска:  по рецепту

Описание препарата


ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
АВЕЛОКС® (AVELOX®)

Загальна характеристика

Міжнародна назва:
moxifloxacin;

Основні фізико-хімічнівластивості:
прозорий розчин світло-жовтого кольору;

Склад:
1 флакон (250 мл розчину) містить 436 мг моксифлоксацину гідрохлориду, що відповідає 400 мг моксифлоксацину;
Допоміжні речовини:
натріюхлорид, кислота соляна, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

Форма випуску
Розчин для інфузій.

Фармакотерапевтична група
Протимікробні препарати для системного застосування. Антибактеріальні засоби групи хінолонів.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка
Моксифлоксацин – протимікробнийзасіб із широким спектром бактерицидної дії. In vitro моксифлоксацин ефективний щодо багатьох грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів, анаеробів, кислотостійких бактерій, а також нетипових бактерій (наприклад, Mycoplasmaspp., Chlamidia spp., Legionella spp.). Встановлено, що антибіотик ефективний відносно бактерій, стійких до (β-лактамних та макролідних препаратів.
Моксифлоксацин діє на більшість штамів таких мікроорганізмів: грампозитивні (Streptococcus pneumoniae (у тому числі штами,резистентні до пеніциліну та макролідів і штами з множинною резистентністю доантибіотиків)*, Streptococcus pyogenes (група А)*, Streptococcus milleri, Streptococcus mitior, Streptococcus agalactiae*, Streptococcus dysgalactiae, Streptococcus anginosus*, Streptococcus constellatus*, Staphylococcus aureus (у тому числі чутливі дометициліну штами)*, Staphylococcus cohnii, Staphylococcus epidermidis (у тому числі чутливі дометициліну штами), Staphylococcus haemolyticus,
Staphylococcus hominis, Staphylococcus saprophyticus, Staphylococcus simulans, Corynebacterium diphtheriae, Enterococcus faecalis (тільки штами, чутливі дованкоміцину і гентаміцину)*), грамнегативні (Haemophilus influenzae (у тому числіß-лактамазонегативні та позитивні штами)*, Haemophilus parainfluenzae*, Klebsiella pneumoniae*, Moraxella catarrhalis (у тому числіß-лактамазонегативні та позитивні штами)*, Escherichia coli*, Enterobacter cloacae*, Bordetella pertussis, Klebsiella oxytoca, Enterobacter aerogenes, Enterobacter agglomerans, Enterobacter intermedius, Enterobacter sakazaki,
Proteus mirabilis*, Proteus vulgaris, Morganella morganii, Providencia rettgeri, Providencia stuartii), Анаероби (Bacteroides distasonis, Bacteroides eggerthii, Bacteroides fragilis*, Bacteroides ovatum, Bacteroides thetaiotaomicron*, Bacteroides uniformis, Fusobacterium spp, Peptostreptococcus spp*, Porphyromonas spp, Porphyromonas anaerobius, Porphyromonas asaccharolyticus, Porphyromonas magnus, Prevotella spp, Propionibacterium spp, Clostridium perfringens*, Clostridium ramosum), нетипові (Chlamydia pneumoniae*, Mycoplasma pneumoniae*, Legionella pneumophila*, Cоxiella burnettii)
* Чутливість до моксифлоксацину підтвердженаклінічними даними.
Моксифлоксацин менш активний відносно Pseudomonas aeruginosa, Pseudomonas fluorescens, Burkholderia cepacia,Stenotrophomonas maltophilia.
Бактерицидна дія моксифлоксацину реалізується шляхом його взаємодії з топоізомеразами II та IV ферментами, необхідними для реплікації, відновлення і транскрипції ДНК.
Активність моксифлоксацину залежить від його концентрації у плазмі крові: мінімальні бактерицидні концентрації зазвичай відповідають мінімальним бактеріостатичним.
Механізми стійкості мікроорганізмів, які інактивують пеніциліни, цефалоспорини, аміноглікозиди, макроліди і тетрацикліни, не впливають на антибактеріальну ефективність моксифлоксацину. Перехресної стійкості між препаратом і зазначеними антибіотиками не відзначалося. Досі не спостерігалося резистентності, опосередкованої плазмідою. Показана дуже низька частота розвитку стійкостібактерій (10-7 – 10-10). При серійному розведенні мікроорганізмів показано лише незначне зростання величин МПК моксифлоксацину.
Між антибактеріальними засобами групи хінолонів зазвичай спостерігається перехресна резистентність. Проте деякі грампозитивні та анаеробні мікроорганізми, стійкі до інших хінолонів, чутливі до моксифлоксацину.
Фармакокінетика. Після введення 400 мг моксифлоксацину максимальна концентрація у плазмі крові визначається протягом 0,5 – 4 години. Стабільний стан досягається за три доби. Моксифлоксацин швидко розповсюджується у позасудинному просторі. Біодоступність препарату висока; об’єм розповсюдження у стаціонарному стані дорівнює 2 л/кг. Услині може бути досягнутий вищий пік концентрації, ніж у плазмі. Внаслідок низького зв’язування моксифлоксацину білками крові (приблизно 45 %) високі максимальні концентрації антибіотика визначаються у біологічних рідинах.
Моксифлоксацин досягає найвищих концентрацій у тканинах легенів (альвеолярні макрофаги, епітеліальна рідина,слизова оболонка бронхів), у слині та придаткових пазухах носа, особливо – в осередках запалення.
Моксифлоксацин піддається біотрансформації, екскретується з сечею та жовчю як у незміненому вигляді, такі в формі сульфатного й глюкуронідного кон’югатів. Середній період напіввиведення антибіотика із плазми крові та слини становить приблизно 12 годин.

Фармакокінетика
Всмоктування
Після однократної інфузії препарату дозою 400 мг протязгом 1 години максимальна концентрація препарату (Сmax) досягається в кінці інфузії і складає приблизно 4,1 мг/л, що відповідає її збільшенню приблизно на 26 % відносно величини цього показника при прийомі препарату внутрішньо. Експозиція препарату, що визначається показником AUC (площа підкривою співвідношення концентрація – час), незначно перевищує ту саму приприйомі препарату внутрішньо. Абсолютна біодоступність складає приблизно 91%.
Після багаторазових внутрішньовенних інфузій препарату дозою 400 мг протягом 1 години максимальна (Сmax) змінюється в інтервалі від 4,1 мг/л до 5,9 мг/л. Середні стабільні концентрації, що дорівнюють 4,4 мг/л, досягаються в кінці інфузії.
Розподіл
Моксифлоксацин швидко розподіляється в тканинах та органах і зв’язується з білками крові (головним чином, з альбумінами) приблизнона 45%. Об’єм розподілу складає приблизно 2 л/кг.
Високі концентрації препарату, що перевищують тісамі в плазмі, створюються в легеневій тканині (в т. ч. в альвеолярних макрофагах), слизовій бронхів, у носових пазухах, у місцях запалення (у вмісті пухирів приураженні шкіри). В інтерстиціальній рідині та в слині препарат визначається увільній, незв’язаній з білками формі, в концентрації вищій, ніж у плазмі. Крім того, високі концентрації препарату визначаються в абдомінальних тканинах і рідинах.
Метаболізм
Моксифлоксацин підпадає біотрансформації II фази івиводиться з організму нирками, а також із фекаліями як у незміненому вигляді, так і у вигляді неактивних сульфосполук і глюкуронідів. Моксифлоксацин непідпадає біотрансформації макросомальною системою цитохрому Р450.
Виведення
Період напіввиведення препарату складає приблизно 12 годин. Середній загальний кліренс після введення дозою 400 мг складає від 179 до 246 мл/хв. Близько 22% одноразової дози (400 мг) виводиться в незміненому вигляді з сечею, близько 26% – з фекаліями.

Фармакокінетика у різних групп пацієнтів
Вік, стать та етнічна приналежність: не встановлено вікових і статевих відмінностей у фармакокінетиці моксифлоксацину. Не виявлено клінічно значимих розбіжностей фармакокінетики моксифлоксацину у пацієнтів різних етнічних груп.
Діти. Фармакокінетика моксифлоксацину у дітей не вивчалась.
Ниркова недостатність Не виявлено істотних змін фармакокінетики моксифлоксацину у пацієнтів із порушенням функції нирок (включаючи з кліренсом креатиніну < 30 мл/хв/ 1,73 м2) і у тих, які знаходяться на безперервному гемодіалізі та довготривалому амбулаторному перитонеальному діалізі.
Порушення функції печінки: у пацієнтів із незначним порушенням функції печінки (Чайдл-Пью, стадія А і В) зміна режиму дозування непотрібна. Оскільки у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки (Чайдл-Пью, стадія С) даних щодо фармакокінетики моксифлоксацину немає, застосування препарату у них не рекомендується.

Показання для застосування
Лікування у дорослих наступних інфекцій, викликаних чутливими до препарату мікроорганізмами: негоспітальна пневмонія, включаючи позалікарняну пневмонію, збудниками якої є штами мікроорганізмів із множинною резистентністюдо антибіотиків; ускладнені інфекції шкіри та підшкірних структур (включаючи інфіковану діабетичну стопу); ускладнені інтрабдомінальні інфекції, включаючи полімікробні інфекції (такі як абсцедування).

Спосіб застосування та дози
Дорослі
Рекомендований режим дозування моксифлоксацину: 400 мг 1 раз на день при будь-яких інфекціях.
Тривалість терапії
Тривалість лікування визначається локалізацією і тяжкістю інфекції, а також клінічним ефектом.
На початкових етапах лікування може застосовуватись розчин Авелоксу® для інфузій, а потім для продовження терапії за наявності показів препарат може бути призначений внутрішньо в таблетованій формі.
Негоспітальна пневмонія: загальна тривалість ступінчатої терапії (внутрішньовенне введення, потім прийом внутрішньо) 7 – 14 днів.
Ускладнені інфекції шкіри і підшкірних структур – загальна тривалість ступінчатої терапії моксифлоксацином (внутрішньовенне введеня препарату з наступним прийомом внутрішньо) складає 7–21 день.
Ускладнені інтраабдомінальні інфекції – загальна тривалість ступінчатої терапії (внутрішньовенне введеня препарату з наступним прийомом внутрішньо) складає 5–14 днів.
Не потрібно перевищувати рекомендовану тривалість лікування.
За даними клінічних досліджень тривалість лікування розчином для інфузій Авелокс® внутрішньо може досягати 21 дня.
Пацієнти літнього віку
Зміна режиму дозування у літніх пацієнтів непотрібна.
Порушення функції печінки
Пацієнтам із незначними порушеннями функції печінки зміна режиму дозування не потрібна.
Ниркова недостатність
У пацієнтів з порушенням функції нирок (в тому числі при тяжкому ступені ниркової недостатності з кліренсом креатиніну < 30мл/хв/1,73 м2), а також у пацієнтів, що знаходяться на безперервному гемодіалізі та довготривалому амбулаторному перитонеальному діалізі, змінарежиму дозування не потрібна.
Застосування у пацієнтів різних етнічних груп
Зміна режиму дозування не потрібна.

ІНСТРУКЦІЯ для використання
Препарат вводиться внутрішньовенно у вигляді інфузії тривалістю не меньше ніж 60 хвилин як у чистому вигляді, так і в поєднанні знаступними сумісними з ним розчинами: вода для ін’єкцій; розчин натрію хлориду 0,9%; розчин натрію хлориду 1 молярний; розчин декстрози 5%; розчин декстрози 10%; розчин декстрози 40%; розчин ксиліту 20%; розчин Рінгера; розчин Рінгера лактат; розчин Амінофузину 10%; розчин Йоностерилу.
Суміш розчину Авелоксу® з вищенаведеними інфузійними розчинами залишається стабільною протягом 24 годин при кімнатній температурі. Оскільки розчин неможна заморожувати або охолоджувати, його неможна зберігати в холодильнику. При охолоджені розчин може прецепитувати, однак при кімнатній температурі преципітат звичайно розчиняється. Розчин повинен зберігатись в оригінальному контейнері. Слід застосовувати лишепрозорий розчин.

Побічна дія
З частотою розвитку > 1% < 10 %(частота розвитку всіх побічних ефектів у даній підгрупі, крім нудоти і діареї, < 3%)
Серцево-судинна система: подовження інтервалу QT у хворихіз супутньою гіпокаліємією.
Система травлення: болі в животі, нудота, діарея,блювання, симптоми диспепсії, тимчасове підвищення рівня трансаміназ.
Нервова система: запаморочення, головний біль.
Інфекційні ускладнення: кандидозна суперінфекція,включаючи стоматит, вагініт.
Локальні симптоми: реакції в області ін’єкції (набряк, запалення, біль, алергічні реакції).
З частотою розвитку > 0,1% < 1%
Організм у цілому: астенія, загальна слабкість, гіпергідроз, дегідратація (викликана діареєю або зменшенням прийому рідини).
Алергічні реакції: кропив’янка, зуд, висип.
Серцево-судинна система: прискорене серцебиття, подовження інтервалу QT, неспецифічні аритмії.
Система травлення: метеоризм, запор, відсутність апетиту, диспепсія, гастроентерит, підвищення ГГТП (гама-глутаміл-транспептидази), амілази, білірубіну, транзиторне порушення функції печінки з підвищенням ЛДГ (лактатдегідрогенази), транзиторне підвищення в сироватці лужної фосфатази.
Кров і лімфатична система: анемія, лейкоцитопенія,тромбоцитоз, еозинофілія, тромбоцитопенія.
Опорно-рухова система: артралгія, міалгія.
Нервова система: розлад свідомості (сплутаність,дезорієнтація), безсоння, запаморочення, сонливість, відчуття тривоги, тремор,парестезії/дизестезії, підвищення психомоторної активності.
Органи чуття: розлад смаку, розлад зору –нечіткість, зниження гостроти зору, диплопія, особливо в поєднані ззапамороченням і сплутаністю.
Дихальна система: задишка (включаючи астматичнийстан).
Метаболізм: гіперліпідемія.
Локальні симптоми: флебіт/тромбофлебіт.
З частотою розвитку > 0,01% < 0,1%
Організм у цілому: болі в області таза, набрякобличчя, біль у спині, зміна результатів лабораторних тестів, алергічні реакції, біль у ногах.
Алергічні/анафілактичні реакції: анафілактичні/анафілактоїдні реакції, ангіоневротичні набряки, включаючи набряк обличчя, гортані (потенційно загрожуючий життю).
Серцево-судинна система: шлуночкові тахіаритмії, артеріальна гіпотензія, гіпертензія, непритомність, вазодилятація (припливикрові до обличчя).
Система травлення: дисфагія, псевдомембранозний коліт (рідко асоційований із загрозливими для життя ускладненнями), жовтяниця,гепатит (переважно холестатичний).
Кров і лімфатична система: зміна рівня тромбобластину, подовження протромбінового часу/збільшення МНВ (міжнародне нормалізоване відношення).
Метаболізм: гіперглікемія, гіперурикемія.
Опорно-рухова система: тендиніт, судоми м’язів.
Нервова система: патологічні сновидіння, порушеннякоординації (включаючи розлад ходьби в результаті запаморочення, у вкрай поодиноких випадках такі, що призводять до травм у результаті падіння, особливоу літніх пацієнтів), судомні напади з різними клінічними проявами (в тому числіgrand mal напади), порушення уваги, розлад мови, амнезія, емоціональнала більність, галюцинації, депресія (у вкрай поодиноких випадках можлива поведінка з тенденцією до самоушкодження), гіпестезія.
Органи чуття: шум у вухах, порушення нюху, включаючи аносомію.
Сечостатева система: порушення функції нирок урезультаті дегідратації, що може призвести до пошкодження нирок, особливо улітніх пацієнтів із супутніми порушеннями функції нирок.
З частотою розвитку < 0,01%
Алергічні реакції: анафілактичний/анафілактої днийшок (у тому числі такий, що загрожує життю).
Система травлення: фульмінантний гепатит потенційно небезпечний розвитком печінкової недостатності, що загрожує життю.
Опорно-рухова система: розрив сухожиль, артрити,розлад ходи внаслідок ураження опорно-рухової системи.
Шкіра: синдром Стівенса-Джонсона.
Нервова система: гіперстезія, деперсоналізація, психотичні реакції (ті, що потенційно проявляють себе в поведінці з тенденцієюдо самоураження).
Серцево-судинна система: поліморфна шлуночковатахікардія (Torsade de Pointes), зупинка серця, переважно в осіб зі схильнимидо аритмій станами, такими як клінічно значуща брадикардія, гостра ішеміяміокарда.
Кров і лімфатична система: збільшення рівня протромбіну/зміншення МНВ, зміна рівня протромбіну і МНВ.
Частота розвитку наступних побічних ефектів при застосуванні ступінчатої терапії моксифлоксацином (при внутрішньовенному введені препарату знаступним прийомом внутрішньо) вище, ніж при прийомі препарату внутрішньо:
Підвищення рівня гама-глютаміл-трансферази, шлуночкова тахиаритмія, артеріальна гіпотензія, вазодилятація, псевдомембранозний коліт (у поодиноких випадках асоційований із потенційно загрожуючими життю ускладненнями), судомні напади з різними клінічними проявами (в тому числі grand mal напади), галюцинації, порушення функції нирок у результаті дегідратації, що може призвести до пошкодження нирок, особливо у літніх пацієнтів із супутніми порушеннями функції нирок.

Протипоказання
Інфузійний розчин Авелокс® протипоказаний при відомій індивідуальній підвищеній чутливості до будь-якого зкомпонентів препарату або до інших антибіотиків групи хінолонів; хворим наепілепсію; дітям та підліткам у період росту (до 18 років); жінкам у періодивагітності та годування груддю.

Передозування
Не відмічено будь-яких побічних ефектів призастосуванні моксифлоксацину дозою до 1200 мг одноразово і по 600 мг протягом10 днів. У випадку передозування слід орієнтуватися на клінічну картину іпроводити симптоматичну підтримуючу терапію з ЕКГ-моніторингом. Використання активованого вугілля для лікування передозування при внутрішньовенному способів ведення препарату має надзвичайно обмежене значення.

Особливості застосування
У разі комбінованого застосування інфузійного розчину Авелокс® та інших препаратів для внутрішньовенного введення кожен із них має вводитися окремо. Допускається введення лише прозорих інфузійних розчинів моксифлоксацину.

Спеціальні попередження та застережні заходи
Під час лікування хінолонами можливе виникнення судом, тому слід з особливою обережністю призначати моксифлоксацин пацієнтам із такими захворюваннями центральної нервової системи, що можуть спричинити судомні напади або знизити поріг виникнення останніх.
У пацієнтів з помірно вираженою недостатністю функцій печінки корекція доз моксифлоксацину не потрібна. Даних щодо безпечності застосування препарату для лікування хворих із тяжкоюпечінковою недостатністю немає.
В осіб літнього віку та пацієнтів із будь-яким ступенем ниркової недостатності (у тому числі прикліренсі креатиніну ≤30 мл/хв/1,73 м2) вносити зміни у режимдозування не потрібно. Показано, що моксифлоксацин (так само, як інші хінолонита макроліди) незначною мірою подовжує інтервал QТ, тому слід з обережністюпризначати інфузійний розчин Авелокс® пацієнтам зі спадковими танабутими синдромами подовження інтервалу QТ, а також хворим, які вживаютьантиаритмічні засоби.
Застосування препарату вперіоди вагітності та лактації
У період вагітності та годування груддю застосування моксифлоксацину протипоказане.
Діти
Ефективність та безпека моксифлоксацину у дітей та підлітків не встановлена.

Вплив на здатність керувати автомобілем та механізмами
У клінічних випробуваннях частота виникнення реакцій з боку центральної нервової системи була незначною. Проте слід попередити хворих про необхідність оцінити індивідуальну реакцію на лікування Авелоксом® перед початком керування автомобілем або роботи з іншими потенційно небезпечними механізмами.

Особливі вказівки
Застосування препаратів хінолонового ряду пов’язано з можливим ризиком розвитку судомного нападу. Моксифлоксацин слід застосовуватиз обережністю у пацієнтів із захворюванями ЦНС і зі станами, підозрілими навтягнення ЦНС, схильними до виникнення судомних нападів або тих, що знижуютьпоріг судомної активності.
У зв’язку з відсутністю достатньої кількості клінічних даних, застосування моксифлоксацину пацієнтами з тяжкими порушеннями функції печінки (за Чайдл-Пью, стадія С) не рекомендується.
При застосуванні моксифлоксацину, як і інших препаратів хінолонового ряду і макролідів, у деяких пацієнтів може відзначатись незначне збільшення інтервалу QT. У зв’язку з цим слід уникати призначення моксифлоксацину у пацієнтів із подовженням і нтервалу QT, з гіпокаліємією, а також у тих, які одержують антиаритмічні препарати класу ІА (хінидин, прокаїнамід) або класу ІІІ (аміодарон, соталол), оскільки досвід застосування моксифлоксацину цими пацієнтами обмежений.
Моксифлоксацин слід призначати з обережністю разоміз препаратами, які подовжують інтервал QT (цизаприд, еритроміцин, антипсихотичні препарати, трициклічні антидепресанти), оскільки можлива адитивна дія, а також пацієнтам схильним до аритмічних станів, таких як брадикардія, гостра ішемія міокарда.
Ступінь подовження інтервалу QT може підвищуватись із підвищенням концентрації препарату, тому не потрібно перевищувати рекомендовану дозу та швидкість інфузії (400 мг за 60 хвилин). Подовження інтервалу QT пов’язане з підвищеним ризиком шлуночкових аритмій, включаючи поліморфну шлуночкову тахікардію.
У жодного з 9000 пацієнтів, які застосовували моксифлоксацин, не відзначалось пов’язаних із подовженням інтервалу QT кардіоваскулярних ускладнень і летальних випадків. Однак у пацієнтів зі схильними до аритмійстанами при застосуванні моксифлоксацину може збільшуватись ризик розвитку шлуночкових аритмій.
На фоні терапії фторхінолонами, в тому числі моксифлоксацином, особливо у пацієнтів літнього віку і у тих, які одержують моксифлоксацин разом із глюкокортикостероїдами, можливий розвиток тендовагиніту або розриву сухожиль. При перших симптомах болю або запалення в місціушкодження прийом препарату слід припинити і розвантажити уражену кінцівку.
Застосування антибактеріальних препаратів широкого спектра дії пов’язане з ризиком розвитку псевдомембранозного коліту. На цейдіагноз слід зважати при лікуванні пацієнтів, у яких на фоні лікування моксифлоксацином спостерігається тяжка діарея. В цьому випадку повинна бути негайно призначена відповідна терапія.
У деяких випадках вже після першого застосування препарату може розвинутись гіперчутливість та алергічні реакції. Слід негайно звернутись до лікаря. Дуже рідко анафілактичні реакції можуть прогресувати до загрозливого життю анафілактичного шоку навіть після першого застосування препарату. В цих випадках моксифлоксацин слід відмінити і провести необхідні лікувальнізаходи (в тому числі протишокові).
При призначені моксифлоксацину для інфузій із іншими препаратами кожен із них повинен вводитись окремо.
При використанні хінолонів відзначаються реакції фоточутливості. Однак при проведенні доклінічних, клінічних досліджень, а такожпри використанні моксифлоксацину на практиці не відзначалось реакцій фоточутливості. Тим не менше пацієнти, які одержують моксифлоксацин, повинні уникати прямих сонячних променів і ультрафіолетового опромінення.
Пацієнти, що дотримуються дієти зі зниженим вмістом солі (при серцевій недостатності, при нефротичному синдромі) повинні враховувати, що в розчині для інфузій міститься натрію хлорид.
Недивлячись на те, що моксифлоксацин рідко викликає побічні реакції збоку ЦНС пацієнти повинні знати свою реакцію на препарат перед тим, як керувати автомобілем чи механізмами що рухаються.

Данні про безпеку, одержані в доклінічних дослідженнях
Органами, що піддаються максимальній токсичній діїмоксифлоксацину, як і інших фторхінолонів, є система кровотворення (гіпоплазіякісткового мозку у собак та мавп), центральна нервова система (судоми у мавп) іпечінка (підвищення печінкових ферментів, поодинокі некрози клітин у щурів, собак та мавп). Ці зміни виникають, як правило, після довготривалого лікуванням оксифлоксацином в високих дозах.

Токсичний вплив на репродуктивну функцію
При вивченні впливу моксифлоксацину на репродуктивну функцію щурів, кроликів та мавп, доведено, що моксифлоксацин проникає крізь плаценту. Досліди, що проводились на щурах (при застосуванні моксифлоксацину внутрішньо івнутрішньовенно) і мавпах (при застосуванні моксифлоксацину внутрішньо) не виявили тератогенної дії моксифлоксацину і його впливу на фертильність. При внутрішньовенному застосуванні моксифлоксацину у кроликів в дозі 20 мг/кг відзначалась мальформація скелета. Виявлено збільшення кількості викиднів у мавп і кроликів при використанні моксифлоксацину в терапевтичній дозі. У щурів відзначалось зменшення маси плода, почастішання викиднів, невелике збільшення тривалості періоду вагітності і збільшення спонтанної активності нащадків обохстатей при використанні моксифлоксацину, дозування якого в 63 рази перевищувало рекомендоване.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами
Варфарин
При поєднаному застосуванні з варфарином протромбіновий час та інші параметри згортання крові не змінюються.
Зміна значення МНВ (міжнародного нормалізованого відношення). У пацієнтів, які одержували антикоагулянти в поєднані зантибіотиками, в тому числі з моксифлоксацином, відмічаються випадки підвищення антикоагуляційної активності протизгортальних препаратів. Факторами ризику єінфекційні захворювання (і супутній запальний процес), вік і загальний стан пацієнта. Недивлячись на те, що взаємодія між моксифлоксацином і варфарином не виявляється, у пацієнтів, які застосовують поєднане лікування цими препаратами, необхідно проводити моніторинг МНВ і, за необхідності, змінити дозу пероральних протизгортальних препаратів.
Дигоксин
Моксифлоксацин і дигоксин суттєво не впливають на фармакокінетичні параметри один одного.
Теофілін
Моксифлоксацин не чинить якого-небудь впливу на фармакокінетику теофіліну (і навпаки), що свідчить про те, що моксифлоксацин не взаємодіє з 1А2 підтипом ферментної системи цитохрому Р450.
Пробенецид
Пробенецид не впливає на загальний кліренс інирковий кліренс моксифлоксацину. При поєднаному застосуванні моксифлоксацинута пробенециду корекції доз не потрібно.
Протидіабетичні препарати
Не виявлено клінічно значущих взаємодій міжглібенкламідом і моксифлоксацином.
Ітраконазол
При поєднаному застосуванні з моксифлоксацином показник AUC (площа під кривою співвідношення "концентрація – час") ітраконазолу змінюється незначно. У свою чергу, ітраконазол також не виявляєсуттєвого впливу на фармакокінетичні параметри моксифлоксацину. Тому припоєднаному застосуванні цих препаратів зміни режиму дозування жодного з них непотрібно.
Морфін
Парентеральне застосування морфіну не знижує біодоступність моксифлоксацину.
Пероральні контрацептиви
Взаємодії між пероральними контрацептивами імоксифлоксацином не відмічається.
Атенолол
Фармакокінетика атенололу незначно змінюється підвпливом моксифлоксацину. Після прийому одноразової дози AUC атенололузбільшується приблизно на 4 %, а Cmax знижується на 10 %.

Несумісність
Неможна вводити інфузійний розчин моксифлоксацину одночасно з іншими несумісними з ним розчинами, до яких відносяться: розчин натрію хлориду 10%; розчин натрію хлориду 20%; розчин натрію гідрокарбонату 4,2%; розчин натрію гідрокарбонату 8,4%.

Умови та термін зберігання
Зберігати у недоступному для дітей місці! Зберігати в сухому, захищеному від світла місці, при температурі від 8 °С до 25°С! Не заморожувати!

Термін придатності
5 років. У разі зберігання препарату при низьких температурах (наприклад, у холодильнику) перед застосуванням розчин необхідно витримати при кімнатній температурі.

Виробник
"Bayer Healthcare AG" та "Bayer AG", Німеччина

© Аптека оригинальных препаратов 2017 г.

Использование материалов и графики с сайта без согласования с администрацией запрещено.
Ограничение ответственности.

Разработано: "M-Design"